Форми організації суспільного виробництва. Гроші. Товарно-грошові відносини

Розділ 2. Товарне виробництво і ринок.
Тема 5. Форми організації суспільного виробництва.
Гроші. Товарно-грошові відносини

План :

1.Форми організації суспільного виробництва
2.Товарне виробництво
3.Товар і його властивості. Закон вартості
4.Гроші, їх види і функції
5.Суть, причини, види і соціально-економічні наслідки інфляції.



1.Форми організації суспільного виробництва
    Історія розвитку людського суспільства знає дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну.
Форма суспільного виробництва виражає певний спосіб організації його господарської діяльності. Історично першою формою організації суспільною виробництва було натуральне господарство.
Натуральне господарство - це такий тип організації виробництва, при якому вироблені продукти призначені для задоволення власних потреб тих хто їх виготовив, тобто продукти праці не приймають товарної форми слугують для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.
Характерними рисами натурального виробництва є слідуючи:
— замкнутість економічної діяльності, тобто кожна
господарська одиниця є самостійною, спирається на свої
власні виробничі та природні ресурси і забезпечує себе всім
необхідним для життя;
— переважання ручної праці, примітивних засобів
виробництва, най простіших форм організації праці,
Існуванням простого відтворення;
— відсутність обмінних процесів;
— панівна форма суспільного виробництва в усіх
докапіталістичних формаціях.
Натуральне виробництво притаманне такому рівню продуктивних сил і такому типу виробничих відносин, які визначають дуже обмежену ціль виробництва, підпорядковують Його задоволенню потреб незначних за обсягом і примітивних за характером.


2. Товарне виробництво
    Поступово на зміну натуральному господарству приходить товарне виробництво, яке представляє таку форму організації суспільного виробництва при якій вироблені продукти слугують не для задоволення власних потреб їх виробників, а для обміну, для продажу на ринку.
Товарне виробництво зароджується як протилежність натурального господарства, тому що економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.
Першою необхідною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, при якому окремі товаровиробники спеціалізуються на випуску різних видів продукції, так що, для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж її на ринку. Але це ще недостатня умова існування товарного виробництва.
Другою умовою виникнення товарного виробництва є економічне відокремлення товаровиробників, що дає змогу для індивідуального привласнення продуктів праці.
Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і підприємницьке.
Просте товарне виробництво - це дрібне виробництво індивідуальних самостійних виробників, що базується на власних засобах виробництва і з використанням власної праці.
Підприємницьке товарне виробництво це таке, яке грунтується на великій приватній власності машинній індустрії і найманій праці.
Тому ці два типи, товарного виробництва мають спільні риси і характерні відмінності.
Спільними рисами є їх економічна основа — приватна власність на засоби виробництва, суспільний поділ праці, ринкова форма зв'язків між виробниками і конкуренція між ними.
Відмінними рисами є слідуючі: — просте товарне виробництво базується на особистій праці виробника, а підприємницьке на найманій праці;
- мета простого виробництва - задоволення особистих
потреб виробника і членів його сім'ї, а підприємницького ~
отримання прибутку підприємцем; -— просте товарне виробництво має обмежений характер, а
підприємницьке - загальний характер; — при простому товарному виробництві переважає кустарна
техніка і ручна праця, а при підприємницькому - великі
масштаби виробництва, передова техніка і механізована
праця.
Товарне виробництво є основою ринкової економіки, яка є важливою економічною підоймою підвищення ефективності виробництва.


3. Товар і його властивості. Закон вартості
    Основу товарного виробництва складає товар, тому то багатство любого суспільства проявляється в різнорідній масі певних товарів. Що ж такс товар? Товар с річ, яка, по-перше, задовольняє яку-небудь потребу людини і, по-друге, виробляється не для власного споживання, а для продажу.
Корисність речі, її властивості, завдяки яким вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, роблять річ споживною вартістю. Споживна вартість може або безпосередньо задовольняти особисту потребу людей, або бути засобом виробництва матеріальних благ. Наприклад, хліб задовольняє потребу в їжі, тканина - потребу в одягу; споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. В ході Історичного розвитку людина відкриває все нові корисні властивості речей і способи їх використання.
Споживну вартість мають багато які речі, зовсім не створені людською працею, як, наприклад, вода в джерелі, плоди дикоростучих дерев. Але не всяка річ, що мас споживну вартість, с товаром. Щоб річ могла стати товаром, вона повинна бути продуктом праці, виробленим для продажу.
Споживна вартість мас суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт ставши товаром повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбувається акт його продажу-купівлі.
Властивість товару обмінюватися на інші товари називається міновою вартістю, або це певна кількісна пропорція в якій один товар обмінюється на інший.
Що є основою мінової вартості? Споживна вартість такою основою бути не може, бо як споживні вартості всі товари відрізняються один від одного, вони є не порівняльними.
Спільним, що дає можливість порівняти товари в обміні, с праця, затрачена на їх виробництво, тобто пращ, що виробляє товар, створює другу його властивість - вартість. Отже мінова вартість це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший, вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.
Таким чином, товар має двоїсту природу - являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Значить, як СПОЖИВНІ вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольнять різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загальнолюдської праці.
Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці втіленому при його виробництві. Види праці такі ж різноманітні, як і вироблювані споживні вартості. Праця столяра відрізняється від праці кравця, шевця і т.п., своїми прийомами, знаряддями і кінцевими результатами. Таким чином в кожній споживній вартості втілений певний вид праці: в столі - праця столяра, в костюмі - праця кравця, у взутті - праця шевця і т.д. Праця, що затрачується в певній формі є конкретна праця, вона створює споживну вартість товару.
При обміні різноманітні товари, створені різними видами конкретної праці, порівнюються між собою і прирівнюються один до одного. Що є спільним в різних видах конкретної праці? Це, в першу чергу, продуктивна затрата людського мозку, нервів, мускулів і т.д. і в цьому розумінні є однаковою людською працею, працею взагалі.
Праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, є абстрактною працею, яка утворює вартість товару.
На відміну від конкретної праці, яка існує при будь-якій суспільній формі виробництва і є тому вічною категорією, абстрактна праця є історично визначеною формою суспільної праці, властивої лише товарному виробництву. Суспільний характер її визначається через обмін на ринку, тоді як конкретна праця зовні виступає як Індивідуальна, приватна.
Вияснивши, що вартість товару - це втілена в ньому праця, постає питання практичного характеру: як вимірюється її величина? Величина вартості товару визначається робочим часом. Відомо, що окремі товаровиробники працюють в різних умовах і затрачують на виробництво однакових товарів різну кількість робочого часу. Чи означає це, що чим лінивіший робітник, чим в менш сприятливих умовах він працює, тим вища вартість товару, який він виробляє. Ні, не означає, тому, що величина вартості товару визначається не індивідуальним робочим часом, а суспільно необхідній робочим часом затрачуваним на виробництво товару окремим товаровиробником.
Суспільно необхідний робочий час — це той час, що потрібний для виготовлення якого-небудь товару при суспільно нормальних умовах виробництва, тобто при середньому рівні техніки, середній умілості і інтенсивності праці. Він визначається умовами виробництва, при яких створюється найбільша маса товарів даного виду. Суспільно необхідний робочий час змінюється в результаті зміни продуктивності праці.
Продуктивність праці визначається кількістю продукції, виготовленої за одиницю робочого часу.
Продуктивність праці зростає в результаті удосконалення або більш повного використання знарядь виробництва, розвитку науки, підвищення майстерності і кваліфікації виробника та інших поліпшень в процесі виробництва. В тій чи іншій мірі вона залежить також від природних умов. Тому, чим вища продуктивність праці, тим менший за інших однакових умов час, необхідний для виробництва одиниці даного товару, а значить, його вартість.
Інтенсивність праці визначається затратами праці за одиницю часу і означає ступінь напруженості даної праці. Чим більша інтенсивність, тим більші затрати праці протягом одного І того ж проміжку часу. Значить, вища Інтенсивність праці збільшує величину вартості одиниці певного товару.
У виробництві товарів беруть участь робітники різної кваліфікації. Праця, яка не потребує для своєї реалізації спеціальної підготовки, є простою працею, а праця, що вимагає спеціальної підготовки, є складною, або кваліфікованою працею. Складна праця за одиницю часу створює вартість більшої величини, ніж проста праця, вона набирає значення помноженої простої праці. Тому, величина вартості товару визначається суспільно-необхідною кількістю простої праці.


4. Гроші, їх види і функції
    Вартість товару створюється працею в процесі виробництва, але вона може проявитися лише в процесі прирівнювання одного товару до іншого в процесі обміну, тобто через мінову вартість. В умовах розвинутої товарної економіки всі товари прирівнюються до грошей, які являють собою загальну форму, в якій виражаються вартості всіх товарів.
Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття У.Гладстон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що такс гроші. Одні економісти стверджували, що гроші - результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші впроваджуються державою, як інструмент виміру цін товарів. Треті рахували, що золото і срібло є грішми, незалежно від характеру суспільних відносин, четверті не бачили різниці між товарами і грішми. Тому дуже важливим є вияснення суті походження грошей. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості.
Найпростішою формою вартості є проста, або випадкова форма, наприклад, одна сокира = 20 кілограмам зерна. Тут вартість сокири виражена в зерні, це можливо тому, що на виробництво зерна так само як І на виробництво сокири, затрачено працю. Товар, який виражає свою вартість в іншому товарі (в нашому прикладі сокира) перебуває у відносній формі вартості. Товар, споживна вартість якого є засобом вираження вартості іншого товару (в нашому прикладі зерно), перебуває в еквівалентній формі.
Спершу обмін, який зародився ще в первісному суспільстві, мав випадковий характер і відбувався в формі безпосереднього обміну одного товару на інший. Цій стадії в розвитку обміну відповідає проста, або випадкова форма вартості: 1 сокира = 20 кілограмам зерна.
З поглибленням поділу праці, коли він стає більш стійким і охоплює багато видів конкретної праці, в обмін починає втягуватися все більша кількість товарів. Тут один і той же товар обмінюється на ряд Інших товарів. Цю форму називають повною або розгорнутою формою вартості.
Подальший розвиток суспільного поділу праці, ріст товарного виробництва і регулярності обміну призвели до того, що 3 усього товарного світу виділяється товар, на який обмінюються всі інші товари. Це означало появу всезагальної форми вартості. Товар, який має здатність безпосередньо обмінюватися на любий Інший товар отримав назву всезагального еквівалента. В різних народів і на різних етапах розвитку таким товаром виступали: в древніх греків - худоба, в скандинавських народів - хутра і шкіра, в Монголії - чай, в Судані та Абіссінії - сіль. У Київській Русі довгий час загальним еквівалентом були хутра сімейства куниць (хутро куниці або білки називали куною). З плином часу роль всезагального еквівалента повсюдно закріплюється за сріблом І золотом, що призвело до виникнення грошової форми вартості.
Вона відрізняється від попередньої тим, що роль всезагального еквівалента монопольно закріплюється за одним товаром.
Отже, гроші виникли не як плід свідомої домовленості людей І не в результаті декретування їх державою, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. Тобто, гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання ролі загального еквівалента.
Суть грошей проявляється в їхніх функціях. Першою і найбільш важливою є функція грошей як міри вартості. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленного прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей. Функція грошей як міри вартості реалізується через масштаб цін.
Масштаб цін - це певна вагова кількість золота, яка в законодавчому порядку закріпляється державою, як грошова одиниця країни для виміру товарних цін.
Другою функцією грошей є функція засобу обігу. В цій функції гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.
Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.
Монета - зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.
Паперові гроші - це знаки, символи, представники повноцінних грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу.
Функція грошей як засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.
Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним (зарплата, сплата податків, орендна І квартирна плата тощо).
На основі цієї функції виникли кредитні гроші - вексель, банкнота, чек.
Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які вибувають з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній «плоті».
Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операцій наданням кредитів та іншими угодами. В цій функції гроші виступають у трьох значеннях: як загальний платіжний засіб (розрахунки за зовнішньоторговельними та платіжними балансами країни), як загальний купівельний засіб (купівля зброї, зерна, енергоресурсів з негайною готівковою оплатою), як загальне втілення суспільного багатства нації у разі переміщення золота з однієї країни в іншу (надання позик, сплата контрибуцій, передача золота на збереження тощо).
Сучасна західна економічна наука вважає що гроші сьогодні виконують три функції; засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження.
Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів, одним з найважливіших з них є закон, що визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін і швидкістю обороту грошей.
З перших двох функцій грошей цей закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів і швидкості обігу однойменної грошової одиниці:

де К - кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; У - сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О ~ середнє число оборотів грошової одиниці за рік. Це загальний закон кількості грошей в обігу.
Із розвитком функції грошей як засіб платежу ця формула набуває слідуючого вигляду:
К=(СЦ-К+П-ВЛ)/О

де СЦ- сума цін товарів, реалізованих протягом року; К— сума цін товарів, проданих у кредит; П - платежі за кредити минулого року; ВЛ - платежі, що взаємно погашаються; О - швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.
5. Суть, причини, види і соціально-економічні наслідки інфляції.
Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Існують різні погляди на природу і причини інфляції.
Інфляція ~ зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їх надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари і послуги.
Проте це лише форма прояву, не глибинна суть і причина інфляції. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.
Основними внутрішніми, причинами інфляції є:
— порушення пропорцій відтворення між виробництвом і
споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і
пропозицією, грошовою масою в обігу І сумою товарних
цін;
— значне зростання дефіциту державного бюджету і
державного боргу, зумовлених непродуктивними
державними витратами;
— надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони
грошового обігу;
— мілітаризація економіки;
— збільшення податків на товаровиробників;
— переважне зростання заробітної плати порівняно з темпами
росту продуктивності праці.
Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою І т.д.), загостренням міжнародних валютно-фінансових відносин тощо.
Таким чином, інфляція - це знецінення грошей внаслідок ЇЇ надмірної емісії і яке призводить до стійкого зростання цін на товари і послуги.
Основними формами інфляції є слідуючі:
— повзуча інфляція - це інфляція, що розвивається поступово
коли ціни зростають поступово (5-10% на рік);
— галопуюча інфляція - це коли ціни зростають швидко від 10
до 100% щорічно;
— гіперінфляція - ціни зростають астрономічними цифрами -
на 1-2% щодня, або на 500% і більше на рік.
Виділяють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції.
Інфляція попиту - форма інфляції, що виникає за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості. У цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що призводить до зростання цін. Інфляція пропозиції - форма інфляції, що виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються і оплачуються споживачами.
Соціально-економічними наслідками інфляції є посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв'язків, криза державних фінансів, активізація спекуляції та «тіньової» економіки, посилення злочинності, корупція. Негативним наслідком інфляції є зниження життєвого рівня населення, знецінення трудових заощаджень.