Підприємство і підприємництво

Розділ 3. Підприємництво в ринковій економіці
Тема6. Підприємство і підприємництво

План :

1.Зміст, основні принципи та умови підприємницької діяльності.
2.Підприємство – первина ланка ринкової економіки.
3.Місце домогосподарства в економічній системі суспільства.
4.Загальні економіко – правові основи розвитку підприємництва в Україні.



1.Зміст, основні принципи та умови підприємницької діяльності
    Підприємництво - явище досить широке і багатовимірне. Вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р.Кантільйоном у XVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами оскільки вони займаються ризиковою діяльністю.
Класик англійської політичної економії А.Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатами.
Французький економіст Ж,-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.
Німецький економіст та соціолог В.Зомбарт визначив підприємця таким чином:
а) як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений,
багатий на Ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має
сильну волю;
б) як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе
людей заради реалізації своїх ідей;
в) як творця, що вміє переконати покупців купити саме його
товар, привернули інтерес до себе та своєї справи, завоювати
їхню довіру.
Й. Шумпетер австро-американський економіст, першим зауважив, що підприємець - не обов'язково власник капіталу. Руйнування уявлення про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлена розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша - залученим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності. Остання функція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління. На думку Й, Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у його функціях таких як:
1) реформування та докорінна перебудова виробництва
внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і
технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків,
джерел сировини;
2) підприємництво є функцією будь-якої економічної
системи, виконання якої слід поєднувати з науковими
розробками, маркетингом та іншими видами;
3) виконання функцій підприємництва залежить від
господарсько-політичного середовища, що визначає його
МОЖЛИВОСТІ ВИДИ, мотивацію тощо.
Отже підприємництво - це багатопланове явище, яке можна охарактеризувати з економічної та політичної точок зору.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи ~ підприємства (організації).
Основними функціями підприємства є ресурсна, організаторська і творча. Ресурсна функція полягає в мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів.
Організаторська і творча функція пов'язані з тим, що сучасне підприємництво зв'язане з науково-технічним прогресом; воно виступає як важлива сила, яка забезпечує динамізм, гнучкість і постійне самооновлення економічної системи; служить формою реалізації творчих і організаторських здібностей широких верств працівників.
Які мотиви підприємницької діяльності? Безумовно, важлива мета для підприємця - це отримання підприємницького прибутку. Але ключовим є питання: як використовується цей прибуток? У справжніх підприємців при використанні прибутку переважають не споживчо-розподільчі, а продуктивно-творчі мотиви.
Слідуючими мотивами підприємницької діяльності можуть бути творче самовираження пов'язане з волею до перемоги, забезпечення майбутнього сім'ї і азарт господарської гри, випробування нової можливості і служіння суспільству, честолюбивість і жадоба ризику тощо.
Головними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (акціонерні товариства, кооперативи) і держава (відповідні органи).
За формами власності розрізняють такі форми підприємництва:
а) індивідуальна - заснована на приватній власності фізичної
особи та її особистій праці;
б) сімейна - базується на приватній власності членів сім'ї;
в) колективна-трудова - заснована на власності трудового
колективу та праці його членів;
г) приватнопідприємницька - базується на власності та
праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;
д) колективна підприємницька — заснована на власності
декількох власників капіталу та найманої ними робочої сили;
є) орендна ~ орендована за певну плату на різний період, що дає змогу орендареві бути власником частини результатів праці та розпоряджатися майном;
є) інноваційна - створення та використання Інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») тощо;
ж) змішана - створена на поєднанні різних форм капіталу, в
тому числі із залученням іноземного;
з) державна - базується на державній власності.
Розвиток підприємництва в Україні гальмують надмірно
високі податки, корумпованість державних чиновників, рекет, недосконале і нестабільне законодавство, високі відсоткові ставки за кредит, недостатня роль внутрішнього ринку, низька платоспроможність населення тощо.
Крім того, розвиток підприємництва в Україні гальмують недостатня сформованість слідуючих умов:
1) реального плюралізму форм власності, тобто
різноманітних її форм, які визнані чинним законодавством,
мають рівні права, конкурують між собою за сфери прикладання
капіталу, ринки збуту І т.д.;
2) розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва
(консультаційних центрів з питань управління підприємствами,
курсів і шкіл підготовки підприємців, інноваційних центрів
тощо);
3) стабільної, науково-обгрунтованої економічної
політики, в тому числі політики державної підтримки дрібного
підприємництва;
4) державного регулювання економіки з переважанням
економічних методів;
5) раціональної економічної, зовнішньоекономічної
політики, зокрема політики протекціонізму, захисту
вітчизняного товаровиробника:
6) ефективної та стабільної законодавчої бази щодо підприємництва.
Важливими умовами підприємницької діяльності в інших сферах є: стабільна політична ситуація; позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців; належний рівень культури підприємництва (тобто етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.).


2.Підприємство – первина ланка ринкової економіки.
    Підприємство - первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує відтворювальний процес на основі самостійності і самоокупності. Підприємство є самостійною господарською одиницею, користується правом розпоряджатися своїм майном, отримувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами, тобто с юридичною особою.
Основними функціями підприємства є: організаційна забезпечення виробництва товарів та послуг і їх реалізація; відтворювальна - інвестування капіталу на розвиток, оновлення і розширення всіх його підрозділів; соціальна - задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.
Підприємство слід розглядати з двох сторін: 1) з точки зору продуктивних сил - як певну єдність територіально-виробничого комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) з точки зору економічних відносин - як товаровиробника, що виробляє відповідні товари для задоволення людських потреб.
Підприємства поділяють за слідуючи ми ознаками: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.
За формами власності розрізняють такі підприємства: індивідуальне, засіюване на особистій власності, де використовується переважно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;
— сімейне, засноване на власності і праці членів однієї сім'ї,
— приватне, засноване на власності окремого громадянина з
правом найму робочої сили;
— колективне, засноване на власності трудового колективу
підприємства, кооперативу або іншого статутного
товариства, громадської та релігійної організації;
— державне, засноване на загальнодержавній власності;
— комунальне (муніципальне), засноване на власності
адміністративно-територіальних одиниць;
- спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;
— орендне підприємства різних форм власності, що їх
держава на певних умовах і на певний час передає в
користування трудовим колективам.
За формами організації підприємства виступають як:
— партнерство, або товариство - форма організації
підприємства, що базується на об'єднанні (пайовому,
частковому) майна різних власників. Розрізняють такі види
партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою
відповідальністю); товариство з обмеженою
відповідальністю; змішане (командитне) товариство;
— асоціації - об'єднання створені з метою постійної
координації господарської діяльності;
— корпорації (акціонерні товариства) - об'єднання, створені
на основі поєднання виробничих, наукових або
комерційних інтересів. Особливим вилом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів низки підприємств. Холдинг відносно них виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системою участі; — консорціуми - об'єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;
— концерни - об'єднання підприємств промисловості,
наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на
основі повної фінансової залежності від одного або групи
підприємців.
Функціонування ринкових відносин пов'язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. До них відносяться:
— лізингові фірми - фірми, що надають кредити орендарю з
правом користування певними об'єктами;
— інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-
технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти;
— венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-
технічних розробок;
— брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами;
— аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств
перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також
видають рекомендації щодо поліпшення економічного
стану.
За розмірами підприємства поділяються на:
— малі, середні і великі.
За сферами діяльності підприємства є:
— виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.


3.Місце домогосподарства в економічній системі суспільства.
    Сучасна ринкова економіка передбачає існування в рамках однієї країни різних секторів господарювання. Одним з таких секторів є домашні господарства.
Згідно рекомендацій ООН домогосподарство визначається як «особа, або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім'я».
Сім'я це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом..
Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та Інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув'язнені та ін. В Україні налічується 132 млн. домогосподарств, які є дуже важливою складовою приватного сектору країни.
В економічному житті суспільства домогосподарства виконують слідуючі функції:
— домашні господарства є постачальниками ресурсів, в
першу чергу - це робоча сила людини, її особиста праця;
— застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з
метою виробництва товарів, забезпечують такий важливий
економічний ресурс, як капітал;
крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбають облігації.
Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел.
Основне джерело доходів - це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву.
У системі власності на ресурси виробництва домогосподарствам належить власність на працю, власність на землю і матеріали, власність на капітал і власність на підприємницькі здібності. Реалізуючи ці ресурси на ринку домогосподарства, залежно від диференціації власності на ресурси, отримують грошові доходи, зокрема, власник робочої сили отримує заробітну плату, власник землі - земельну ренту, власник капіталу - процент, а підприємець - нормальний прибуток.
Дохід дрібних власників (наприклад, фермерів) - це своєрідна комбінація заробітної плати, прибутку, ренти, та процента. Є домогосподарства, що володіють акціями корпорацій і отримують дохід у вигляді дивідендів. Власники облігацій отримують процент, а власники землі та природних ресурсів - рентний дохід. Таку систему розподілу доходів в економічній науці прийнято називати функціональним розподілом доходу. Існує ще особистий розподіл доходу, який залежить від способу розподілу сукупного доходу суспільства між окремими домогосподарствами. Такий розподіл супроводжується значною нерівністю.
Грошові доходи домогосподарства розподіляють таким чином: частину доходу сплачують державі у формі особистих податків, а решту поділяють як витрати на особисте споживання і особисте заощадження. Заощадження визначаються як частина доходу, що не сплачується у вигляді податків і не йде на закупівлю споживчих товарів, а поступає на банківські рахунки, вкладається в страхові поліси, облігації, акції та Інші фінансові активи. Домогосподарства здійснюють особисті заощадження з метою забезпечення свого майбутнього, на випадок непередбачуваних життєвих обставин тощо.
Особливість кругообігу доходів у змішаній економіці полягає в тому, що грошовий дохід домогосподарств значною мірою знову вливається у виробничий сектор економіки у вигляді витрат на особисте споживання, які поділяються на:
— витрати на товари тривалого використання;
витрати на товари тимчасового використання;
— витрати на послуги.


4.Загальні економіко – правові основи розвитку підприємництва в Україні.
    Особливості підприємницької діяльності розкриваються через її принципи, серед яких, згідно зі ст. 5 Закону України "Про підприємництво": вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що вироблено; встановлення цін згідно з законодавством; вільний найом робітників; залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесків платежів, встановлених законодавством та ін.
Необхідно зазначити, що підприємницька діяльність в Україні здійснюється в межах досить змістовного правового середовища, яке являє собою сукупність законів України, указів Президента України, декретів, постанов Кабінету Міністрів, нормативних актів міністерств, органів місцевих рад та державних адміністрацій та ін., які містять і норми приватного права, і норми публічного права. Вершину становить Конституція України, в ст. 42 якої гарантується право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, які не обмежені законом у правоздатності та дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності.
Підприємці мають право самостійно здійснювати без обмежень різноманітну діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Залежно від змісту діяльності підприємництво має такі види: виробниче підприємництво — діяльність, яка спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг і т. ін., які призначені для реалізації споживачам; комерційне підприємництво — діяльність, що пов'язана з операціями перепродажу товарів та послуг; фінансове підприємництво — здійснення операцій із специфічним товаром: грошима, валютою, цінними паперами; посередницьке підприємництво — діяльність, спрямована на поєднання сторін, що мають інтерес до взаємної угоди та ін.
Підприємництво може здійснюватися із залученням найманих робітників або без їх залучення. Щодо масштабів діяльності, підприємництво може бути великим, середнім та малим. Єдиного міжнародного стандарту класифікації підприємницької діяльності згідно з її масштабом не існує. В Україні відповідно до чинного законодавства (зокрема, указів Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року, "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р." від 28 червня 1999 року) суб'єктами малого підприємництва можуть бути, по-перше, фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими протягом року перебувають не більш як 10 чол., а обсяг виручки від реалізації продукції не перевищує 500 тис. гри.; по-друге, юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих становить більш як 50 чол. і обсяг виручки від реалізації продукції не перевищує 1 млн. грн. До малого підприємництва належать також малі підприємства, тобто підприємства з чисельністю працюючих у промисловості та будівництві — до 200 чол., в інших галузях виробничої сфери — до 50 чол., у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чол., у галузях невиробничої сфери — до 25 чол., у роздрібній торгівлі — до 15 чол.
Мале підприємництво відіграє значну роль у ринковій економіці. По-перше, оскільки значна частина населення стає активним суб'єктом підприємницької діяльності, мале підприємництво є основою стабільності ринкової системи. По-друге, мале підприємництво забезпечує необхідну мобільність, гнучкість та різноманітність економічної діяльності, її глибоку спеціалізацію і на цій основі — кооперацію, без чого неможлива висока ефективність економіки.
Підприємництво може здійснюватися без утворення або з утворенням юридичної особи, у першому випадку суб'єкт здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа, у другому підприємець створює підприємство. Слід зазначити, що в Україні для визначення суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи і в економічному, і в правовому обігу використовують поняття "підприємство", а не поняття "фірма", хоч у ринковій економіці організаційною одиницею підприємницької діяльності виступає фірма, яка володіє та керує своїми технологічними ланками-підприємствами. Згідно з Законом України "Про підприємства в Україні" підприємство є самостійним господарським статутним суб'єктом, що володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку (доходу). Як бачимо, зміст поняття "підприємство" значною мірою відображає риси фірми, як суб'єкта ринкової системи. Відносини, пов'язані з підприємствами в Україні, регулюють Закон України "Про підприємства в Україні" та спеціальне законодавство, зокрема податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та ін., що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств.