Форми суспільного продукту в процесі відтворення

Розділ 4. Суспільне відтворення .
Тема 8. Форми суспільного продукту в процесі відтворення

План :

1.Сутність та види суспільного відтворення
2.Суспільність продукт і його форми . Методи обчислення і показники національного продукту
3. Тіньовий сектор в економічному відтворенні, його масштаби та особливості в економіці України
4.Національне багатство, його зміст і структура.



1.Сутність та види суспільного відтворення
    Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюються необхідні засоби існування людини. Проте одним актом виробництво не закінчується. Так само, як людство не може перестати споживати, воно не може перестати виробляти, тому виробництво повинно постійно повторюватися. Безперервне повторення виробництва отримало назву відтворення.
Політична економія розглядає суспільне відтворення як економічне, яке відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств, галузей та регіонів, так і в масштабах всього суспільства. В суспільному відтворенні появляються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних ланок виробництва. Так, вищим Інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного виробництва - максимальне задоволення людських потреб. Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне виробництво на сукупний попит і т. Ін.
Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:
— виробництва, розподілу, обміну, споживання;
— домогосподарств, підприємств, галузей, економічних
регіонів і всього виробництва;
— продуктивних сил, складових його частин і економічних
відносин;
— суспільного виробництва і суспільного споживання.
В процесі суспільного відтворення вирішальну роль відіграє виробництво, оскільки в ньому виробляються всі матеріальні блага необхідні для життя людини. Розподілити, обміняти і споживати можна лише те, що виготовлено.
Економічне відтворення включає в себе слідуючі елементи;
1) відтворення суспільного продукту та його конкретних
форм;
2) відтворення робочої сили та її занятості, як необхідного
фактору виробництва;
3) відтворення основного і оборотного капіталу, тобто засобів
виробництва;
4) відтворення національного багатства;
5) відтворення споживання;
6) відтворення економічних відносин.
Розрізняють два види відтворення: просте й розширене.
Просте відтворення означає, що виробництво з року в рік відбувається в незмінних масштабах. Воно передбачає, що прибуток та інші доходи повністю споживаються безпосередніми їх виробниками. Характерним було для докапіталістичних формацій.
Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється в зростаючих масштабах, при цьому прибутки і доходи, переважна їх частина нагромаджується та інвестується з метою розширення виробництва.
В умовах розвинутого товарного виробництва і ринку відновлення процесу відтворення передбачає реалізацію суспільного продукту, тому в рамках суспільного економічного відтворення велике значення мають такі категорії, як сукупна пропозиція, сукупний попит, суспільна рівновага та інші, які розглядаються як на мікро-, так і на макроекономічному рівні.


2.Суспільність продукт і його форми . Методи обчислення і показники національного продукту
   У світовій практиці використовується система макроекономічних показників, яку прийнято називати системою національних рахунків (СНР).
Серед макроекономічних показників системи національних рахунків найважливішими є валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), особистий дохід, що є в розпорядженні особи (ОДО). У цих показниках міститься різнобічна характеристика діяльності національної економіки.
Валовий національний продукт у системі СНР посідає центральне місце поруч з валовим внутрішнім продуктом. За своїм змістом ВНП — це сукупність кінцевих товарів та послуг, що вироблені протягом року. Є різні форми ВНП; основні з них — вартісна та натурально-речова. Вартісна форма ВНП — це вартість усіх товарів та послуг у грошах. Слід зазначити, що вона має бути виражена у ринкових цінах. Отже, ВНП являє собою ринкову ціну всіх кінцевих товарів та послуг, що вироблені в суспільстві за певний період.
Кінцеві товари та послуги характеризуються тим, що для них цикл відтворення закінчено, і вони надходять для кінцевого споживання. Крім кінцевих, існують проміжні товари та послуги, які у ВНП не враховуються. Наприклад, для такого кінцевого товару, як автомобіль, проміжними будуть метал, пластмаса, скло, тканина, каучук та інші елементи. Проміжні товари не включаються до вартості ВНП, щоб уникнути повторного підрахунку. Отже, проміжні товари купують з метою їх подальшого виробничого використання чи перепродажу.
Натурально-речова форма ВНП визначає, скільки і яких товарів та послуг виробляється в суспільстві з урахуванням їх споживчих форм. Однак ця форма не дає можливості точно виміряти показник динаміки розширення виробництва, оскільки однакова сукупна кількість товарів у натуральній формі, обчислена у грошах, такої рівності не відображає.
В економічній науці валовий національний продукт визначається в основному з використанням трьох методів.
Виробничий метод (метод доданої вартості) застосовують головним чином для того, щоб уникнути подвійного чи повторного підрахунку вироблених товарів та послуг. Додана вартість — це вартість, яка додається кожним виробником на всіх етапах формування кінцевого товару чи послуги. Додана вартість обчислюється як різниця між виручкою виробників від продажу виробленої продукції і грошовими витратами внаслідок закупівлі ресурсів, необхідних для випуску продукції: витрати на робочу силу, сировину, матеріали, енергію, транспортні витрати та ін. По суті, додана вартість відображає внесок виробника до загальної вартості кінцевого товару чи послуги. Метод доданої вартості використовують для підрахунку ВНП за галузями, таким чином він дає змогу визначити їх роль та співвідношення у його виробництві, а також проаналізувати динаміку розвитку провідних галузей економіки, сприяє формуванню необхідної структурної політики. Нарешті, використання методу доданої вартості за галузями наочно демонструє рівні економічного розвитку різних країн при порівнянні відповідних даних.
Поширенішими є методи підрахунку ВНП за витратами та доходами. Це окремі методи, їх застосування дозволяє, по-перше, розглянути розгорнуту структуру ВНП та визначити роль і значення кожного структурного елемента; по-друге, поєднання цих методів, вірніше, їх взаємодоповнення дає можливість виявити при обчисленні ВНП помилки та огріхи, оскільки сума ВНП у грошовому виразі, підрахована як методом доходів, так і методом витрат, має бути однаковою. Витрати, яких зазнають споживачі, на закупівлю товарів та послуг, незалежно від суб'єкта (держава, фірми, домогосподарства), завжди дорівнюватимуть доходам, отриманим виробниками від виробництва та реалізації продукції. Слід взяти до уваги, що порушення рівності між доходами та витратами дає можливість дослідникові зробити певні висновки. Наприклад, якщо сума витрат більше суми доходів ВНП, то слід вважати, що держава живе у борг, який не лише нагромаджується, а й який треба повернути кредиторам. При використанні методу підрахунку за витратами у ВНП обов'язково виділяють такі статті витрат.
1. Особисті споживчі витрати. Це витрати на придбання товарів першої необхідності та товарів розкоші, товарів повсякденного та довготривалого використання, а також на придбання різних послуг. Деякі товари, що дорого коштують, при використанні збільшують вільний час споживачів, тому витрати на їх купівлю мають характер інвестицій.
2. Приватні валові капіталовкладення (інвестиції). Цей елемент витрат має власну складну структуру. До валових інвестицій належать головні види капіталовкладень приватного бізнесу. По-перше, це вкладення до основного капіталу: будівлі, споруди, машини, механізми тощо; по-друге, інвестується обіговий капітал (сировина, матеріали, виробничі запаси та ін.); по-третє, витрати на житлове будівництво. Поняття "валові" інвестиції означає, що інвестиції вкладаються до сукупного капіталу суспільства. Частина валових інвестицій амортизується в основному капіталі, а "чисті" інвестиції витрачаються на збільшення капітальної вартості.
3. Державна закупівля товарів та послуг — це витрати держави на утримання державних органів і служб законодавчої та виконавчої влади, витрати на освіту, охорону здоров'я, на правоохоронні структури, оборону. До них належить також оплата праці працівників бюджетної сфери. Проте такі витрати, як пенсії, допомога, субсидії, що їх надають державні органи соціального страхування, так звані трансфертні витрати (або платежі), у ВНП не враховуються.
4. Сальдо між експортом та імпортом. Цю статтю витрат ще називають чистим експортом. Якщо експорт та імпорт за вартістю е рівними, тоді чистий експорт дорівнює нулю. В економіці різницю між експортом та імпортом ще називають торговельним балансом. Його позитивна величина збільшує ВНП. Якщо ж величина чистого експорту негативна, це зменшує ВНП.
Метод визначення ВНП за доходами має власну структуру та включає всі види доходів, які отримують суб'єкти економічних відносин. Слід враховувати, що різні доходи перерозподіляються між державою, підприємцями та громадянами, тому визначення сукупного доходу цих суб'єктів економічної діяльності є досить проблематичним. Валовий національний продукт містить такі види доходів.
1. Доходи від праці, або заробітна плата найманих працівників, - це основна та додаткова оплата праці, оплата відпусток, інші виплати наймачів робочої сили, включаючи надходження до приватних та державних пенсійних фондів, фондів страхування та ін.
2. Прибуток фірм та корпорацій. До цієї статті доходів належать: прибуток різних фірм та корпорацій; доходи держави у вигляді податків; доходи у вигляді дивідендів; нерозподілений прибуток корпорацій.
3. Доходи від власності. Це доходи від власності некорпоративного сектора: малого, сімейного бізнесу, дрібних підприємців, доходи осіб вільних професій (адвокати, художники, архітектори, письменники та інші громадяни, які працюють на себе, не за наймом).
4. Рентні доходи — доходи, які отримує власник від використання землі, іншого майна: будівель, споруд, устаткування, транспортних засобів.
5. Проценти. Це використання позичкового капіталу у вигляді кредитів, що надають власники грошового капіталу фірмам, підприємцям та іншим особам, які беруть участь у створенні ВНП.
6. Амортизація — грошові відрахування на відшкодування зносу основного капіталу, який бере участь у створенні валового національного продукту.
7. Непрямі податки. Вони входять до ціни кінцевих товарів та послуг. їх платять споживачі, купуючи товари, та виробники, реалізуючи товари на користь держави. Основними з них є податок на додану вартість, акцизи, податки на землю, мито.
Оскільки зростання ВНП відбувається в результаті приросту виробництва та під впливом цін на товари та послуги, з'явилася потреба у використанні понять номінального та реального ВНП. Номінальний ВНП обчислюють у поточних ринкових цінах того року, в якому ВНП виробляється. Реальний ВНП включає вартість кінцевих товарів та послуг у постійних цінах певного базисного року. Коли базисний рік обрано (наприклад, 1992 рік), ВНП, вироблений в іншому, пізнішому році, обчислюється у цінах базисного року. Це дає можливість врахувати зростання ВНП лише за рахунок обсягу виробництва. ВНП, обчислений у цінах базисного року, називається реальним ВНП. Визначається індекс цін, що відображає зміни цін поточного року порівняно з цінами базисного року. Індекс зростання цін називають дефлятором ВНП, який визначається як відношення номінального ВНП до реального.
До складу ВНП не належать такі види економічної діяльності:
1) доходи від тіньової економіки;
2) робота в домашньому та особистому підсобному господарстві для сімейного споживання;
3) робота осіб вільних професій для власних потреб;
4) трансфертні платежі: державні (пенсії, допомога, стипендії, виплати з соціального страхування та виплати процентів за державними позиками і т. ін.) та приватні (виплати приватних стипендій, допомог, виплати з благодійних фондів та ін.);
5) фінансові операції щодо закупівлі та реалізації пакетів цінних паперів; ці угоди належать до функціонування фіктивного капіталу і реально ВНП не збільшують.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) є другим за важливістю показником системи національних рахунків. Його визначають як вартість кінцевих товарів та послуг, що вироблею на території країни незалежно від того, хто виробив ці продукти — вітчизняні чи іноземні фірми. До ВВП не належить продукція, вироблена вітчизняними підприємствами за межами країни. Якщо доходи іноземних компаній/ що виробляють продукти та послуги в даній країні, дорівнюють доходам вітчизняних фірм, отриманим за кордоном, ВНП та ВВП є рівними за вартістю, у разі перевищення грошових надходжень з-за кордону над платежами за кордон, ВНП буде більше за ВВП, а сальдо платіжного балансу — позитивним. Якщо ж грошові надходження за кордон більші за надходження з-за кордону, в цьому разі ВНП буде менший від ВВП. Таке перевищення ВВП над ВНП свідчить про істотну залежність національної економіки від іноземних інвестицій. У розвинутих країнах різниця між цими макроекономічними показниками незначна і, як правило, становить кілька процентів.
Слід зазначити, що відповідно до методики нової системи національних розрахунків показник ВВП є важливішим порівняно з ВНП і частіше використовується економістами.
Обидва макроекономічні показники, що розглянуті вище, мають у своїй структурі, крім доданої вартості кінцевих товарів та послуг, вартість спожитих факторів виробництва, використаних на вироблення кінцевих товарів та послуг. Оскільки будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування використовуються в процесі створення товарів та послуг досить тривалий час, то у всій масі вироблених товарів міститься певна вартість раніше створених капітальних благ. При обчисленні макроекономічних показників така перенесена вартість формується у статті "амортизація". Отже, для визначення дійсного обсягу товарів та послуг, який називається "чистий національний продукт" (ЧНП), необхідно від вартості ВВП відняти вартість амортизаційного фонду, що сформувався протягом року. За допомогою ЧНП вимірюються доходи всіх постачальників економічних факторів виробництва (капіталу, робочої сили, землі, підприємницьких здібностей та ініціативи).
Національний дохід як категорія макроекономіки визначається шляхом віднімання (вилучення) від суми ЧНП непрямих податків. У структурі національного доходу залишаються, таким чином, усі види заробітної плати, доходи від власності, рентні платежі, прибуток, тобто всі зароблені доходи. Однак слід враховувати, що зароблені доходи вищі за ті, що їх реально отримують усі учасники виробництва. Як і інші показники макроекономіки, національний доход представлений у натурально-речовій та вартісній формах. Вартісна форма національного доходу — це новостворена вартість за певний період (за рік). Національний доход у натурально-речовій формі становлять усі предмети споживання, що використовуються громадянами держави, а в умовах розширеного виробництва до національного доходу включаються й засоби виробництва, потрібні для збільшення обсягів виробництва та формування страхових резервів.
При обчисленні національного доходу застосовують кілька статистичних методів, серед яких виробничий метод розподільний метод кінцевого використання. Прийнято виділяти національний дохід вироблений і використаний. Використаний національний доход відрізняється від виробленого національного доходу на величину страхових запасів та втрат у народному господарстві (від стихійних лих, техногенних катастроф, незавершеного та списаного обсягу будівельних робіт). Всі названі витрати зменшують вироблений національний доход. У практиці країн СНД застосовується поділ національного доходу на два фонди: фонд споживання та фонд нагромадження. Перший — це споживання всіма учасниками виробництва матеріальних та культурних благ відповідно до отриманого рівня доходів. Він включає обсяг заробітної плати та соціальні (суспільні) фонди споживання. Фонд нагромадження використовується на розвиток виробництва і на приріст основного та обігового капіталу та на розвиток соціальної сфери.
Зниження обсягу національного доходу свідчить про нестабільність в економіці, про порушення основних макроекономічних пропорцій, про те, що в економіці країни є кризові явища.
Такий макроекономічний показник, як особистий доход (ОД), утворюється у результаті відрахування з національного доходу коштів на соціальне страхування, податку на прибутки корпорацій, у тому числі й на нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми трансфертних платежів. Якщо з особистого доходу відрахувати суму особистого прибуткового податку, залишається дохід, що є в розпорядженні особи.


3. Тіньовий сектор в економічному відтворенні, його масштаби та особливості в економіці України
    В першу чергу слід розкрити, що собою представляє тіньова економіка. Більшість авторів відносять до неї:
— ті види економічної діяльності, що приховуються її
учасниками у зв'язку з небажанням афішувати її, а з нею - і
одержувати при цьому' доходи, з метою приховування
останніх від оподаткування;
— протизаконну криміногенну діяльність, спрямовану на
особисте збагачення;
— неформальну економіку, в якій офіційний облік діяльності є
ускладненим через її непостійний характер І малий обсяг, а
також через відсутність об'єктивних вимірників.
Нерідко під «тіньовою економікою» розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і, відповідно, не включається до складу
ввп.
Основними складовими «тіньової економіки» є:
— підпільна економіка - економічна діяльність різних
суб'єктів господарювання, в т. ч. підприємницька діяльність
спрямована на задоволення індивідуальних, колективних і
суспільних потреб, що здійснюється у неконтрольованих
державою формах з мстою привласнення різних видів
неконтрольованого доходу та ухилення від сплати податків
та інших обов'язкових платежів, нелегальне виробництво
товарів і послуг;
— фіктивна економіка - економічна діяльність, у т. ч.
підприємницька, що пов'язана з шахрайством
(виготовленням І збутом фальшивих грошей, цінних
паперів, кредитних карток та Ін. платіжних документів,
обманом кредиторів), фальсифікацією та ін.;
— кримінальна економіка пов'язана з наркобізнесом,
проституцією, торгівлею дітьми, зброєю, окремими
людськими органами для їх трансплантації, а також
привласненням доходів у процесі професійної злочинної
діяльності (торгівля коштовними металами, скуповування та
перепродаж краденого).
Основною формою «тіньової економіки» є економічні злочини, скоєні організованими кримінальними групами для привласнення надприбутків. Важливий елемент такої діяльності
— «відмивання» грошей: здійснення фінансових операцій з
метою приховування дійсного (переважно незаконного) джерела
грошових засобів і розміщення незаконно привласнених грошей
в легальній банківській- і фінансовій системі країни (банківські
рахунки, придбання акцій та облігацій, перетворення готівки на
кредитні картки, подорожні чеки, внески до статутних фондів
підприємств, створення фіктивних фірм га ін.).
Основними формами тіньових доходів в Україні в 90-х рр. XX ст.-початку XXI ст. є:
1) приховування прибутків підприємств від оподаткування;
2) приховування значної частини доходів громадян від
оподаткування;
3) нелегальний експорт капіталів і товарів;
4) корупція;
5) нелегальне виробництво товарів та послуг та їх реалізація;
6) розкрадання державної власності в т. ч. в процесі
приватизації;
7) шахрайство у фінансово-кредитній сфері;
8) кримінальний промисел (наркобізнес, розкрадання та
грабежі, рекет і т. д.);
9) штучне заниження цін на товари і послуги.
Головними причинами розвитку «тіньової економіки» є -надмірне (до 70%) оподаткування доходів підприємств, високий рівень безробіття, зубожіння значної частини населення, криза неплатежів, заборгованість із виплати заробітної плати, недосконалість сприятливого інвестиційного клімату, правовий нігілізм, ігнорування морально-етичних норм та ін.
Таким чином, «тіньову економіку» як економічну категорію можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов'язаних з діяльністю з виробництва, розподілу, обміну і споживання і послуг.
За розрахунками світового банку, в 1994р. частка неофіційної («тіньової») економіки сягнула в Україні 48,1% сукупного обсягу ВВП, а в 1995р. - 42;4%, нині на неофіційний сектор української економіки припадає 60-65% ВВП.
Критичний рівень, який, за оцінками західних економістів становить 30-35% ВВП, у нашій країні, перевершено.
В основі глобалізації «тіньової економіки» України лежить триваюча системна криза, яка охопила всі сторони суспільного життя - економіку і політику, ідеологію і культуру, національні і міждержавні відносини.
Щорічний відплив капіталу за межі України становить багато мільярдів доларів. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація за безцінь державного майна.


4.Національне багатство, його зміст і структура.
Національне багатство — це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних та духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни. Національне багатство визначається у натурально-речовинній та вартісній формах на певну дату.
Національне багатство містить такі три складові.
1. Матеріальне багатство - це основний та оборотний капітал суспільства, а також обіговий капітал.
Основний капітал — засоби праці: будинки, споруди, верстати, устаткування тощо. Оборотний капітал — предмети праці: сировина, матеріали, енергетичні ресурси, оброблені людською працею. До обігового капіталу належать готова продукція та страхові внески.
Структуру цього багатства становлять всі матеріальні блага соціальної сфери: університети та школи, лікарні та санаторії, об'єкти культури та спорту, житловий фонд, майно населення, державні запаси, природні ресурси, які вже залучені до процесу виробництва. По суті, речове багатство являє собою нагромаджену працю суспільства, виражену в матеріальних благах за певний тривалий історичний період. Зміст структури речового багатства постійно змінюється під впливом НТР та соціально-економічних зрушень. У міру розвитку суспільства речове багатство нації збільшується.
2. Нематеріальне багатство. До нього належать грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, а також усі людські здібності й досягнення в науці, культурі, спорті, мистецтві, нагромаджений виробничий досвід суспільства, виражений у загальнолюдському знанні.
3. Природне багатство — це пізнані (розкриті) природні ресурси: земля, вода, повітря, ліс, розвідані корисні копалини, клімат. Багатоманітні елементи природи є природним даром людині з боку природи і по суті — потенційним багатством нації. Природа — матеріальна передумова виробництва та природне середовище життєдіяльності нації. Більшість елементів природного багатства не збільшується, а зменшується в результаті антропогенного впливу. Тому існує проблема збереження та суворої економії елементів природного багатства.
За нестабільності економіки, її реструктуризації, існування умов для розвитку ринкових відносин слід сформувати оптимальний взаємозв'язок між усіма елементами структури національного багатства. Необхідно розробити і запровадити до відтворювального процесу найраціональнішу структуру використання елементів національного багатства. Таким чином можна збільшити багатство нації.