Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. 

План:

1. Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація. Безмежність потреб.
2. Сутність суспільного виробництва. Основні фактор суспільного виробництва, їх взаємодія.
3. Вирішення проблеми безмежних потреб та обмежених економічних ресурсів.
4. Ефективність суспільного виробництва.







1. Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація. Безмежність потреб.

Кінцевою мстою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника.

Її самому загальному вигляді потреба представляє бажання людини мати певне благо, яке забезпечує їй життєдіяльність і поліпшує її.

Економічні потреби це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які їм дають задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Крім економічних потреб існують культурні, політичні, ідеологічні, національні та ін. потреби.

Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. їх можна класифікувати, в першу чергу, за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяються на:

— індивідуальні, колективні та суспільні;

— потреби домогосподарств, підприємств і держави;

— потреби суспільно-економічних класів і соціальних груп.
За об 'єктами потреби поділяються так:

— породжені існуванням людини як біологічної істоти;

— матеріальні і духовні потреби;

— першочергові і другорядні потреби.

За способом задоволення економічні потреби поділяються на потреби в предметах споживання і потреби в засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі - виробничі. Між цими потребами існують суперечності, які суспільство повинно розв'язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва І задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Одним із фундаментальних положень політичної економії є слідуюче: особисті потреби людини є безмежними, а способи і методи їх задоволення - обмеженими, тобто, виробничі ресурси для задоволення людських потреб - обмежені.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів економічного життя - закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з ЇЇ зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, але й стають підґрунтям для виникнення нових потреб.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути реально задоволеними.

Платоспроможні потреби пов'язані з власними доходами людини і рівнем цін на товари та послуги.

Перспективні потреби -- це такі потреби, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки І виробництво яких лише починає освоюватися.

Потреби людей не є постійними, вони - продукт розвитку суспільства. їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. В кожному суспільстві діє закон зростання потреб, суть якого полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а також самої людини як продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон виражає слідуючу закономірність: зрослі потреби стимулюють ріст виробництва, яке. в свою чергу, веде до подальшого зростання потреб. Тобто це є безперервний процес, поскільки людські потреби є безмежними.

Закон зростання потреб знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб.

Особисті потреби задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг, житло і т. ін.), або в рамках сім'ї (предмети культурно-побутового призначення), а інші - шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров'я і т. ін.)

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто, потреб в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення виробництва для задоволення особистих потреб.

З точки зору дії закону зростання потреб відрізняють традиційні і нові потреби.

Під традиційними розуміють такі, які є звичними для людей і вони задовольняються виробництвом відповідного продукту (потреби в хлібі, м'ясі, молоці, телевізорах, холодильниках, магнітофонах тощо).

Під новими потребами розуміють такі, які ще не стали звичними для більшості людей І усвідомлюються ними як такі, що будуть задоволені в майбутньому (нові моделі комп'ютерів, літаків, відеотехніки тощо).

Відповідно до закону зростання потреб відбувається якісне і постійне їх збільшення, як по вертикалі, так І по горизонталі: потреби вищого порядку виникають у все більшої кількості людей, по мірі розвитку виробництва людина прагне якраз до задоволення таких потреб.

Особливістю дії даного закону є те, що він має незворотній характер, тобто потреби, в будь-якій ситуації змінюються в бік їх збільшення.





2. Сутність суспільного виробництва. Основні фактор суспільного виробництва, їх взаємодія.

Процес виробництва - це діяльність людей по безпосередньому створенню матеріальних благ, необхідних для задоволення їх потреб. Всяке виробництво представляє собою суспільний і безперервний процес, поскільки постійно повторюючись, воно історично розвивається від найпростіших форм (добування первісною людиною їжі з допомогою примітивних засобів) до сучасного рівня автоматизації та високої продуктивності.

Створення матеріальних благ являє собою вирішальну сферу діяльності людей. Тому, відносини, що складаються в процесі виробництва, визначають характер відносин розподілу, обміну і споживання, зумовлюють економічний лад суспільства в цілому. З цієї сторони, вияснення суті процесу виробництва, його особливостей має першочергове значення для розуміння всієї системи економічних відносин.

Всякий процес виробництва є перш за все процес праці, тобто процес, що здійснюється між людиною і природою І в якому людина видозмінює природу стосовно задоволення своїх потреб.

Незаперечною умовою процесу виробництва в любому суспільстві є наявність речових (об'єктивних) та особистих (суб'єктивних) факторів виробництва.

Речові фактори охоплюють засоби виробництва, що складаються із засобів праці і предметів праці .

По своїй натуральній формі речові фактори представляють сукупність різнорідних споживчих вартостей, що мають різні властивості - вагу, форму, потужність і т.д. В цьому своєму проявленні вони не є економічною категорією і являються предметом вивчення природничих, технічних і технологічних наук.

Економічна теорія розглядає засоби виробництва з двох сторін: по-перше, як необхідну умову створення матеріальних благ; по-друге, як об'єкт власності. Ці обидві сторони визначають характер і спосіб використання засобів виробництва, допомагають відтворити суспільні відносини в процесі взаємодії останніх і тих хто на них працює.

Таким чином, речові фактори (засоби виробництва) є матеріальною основою певних суспільних відносин, і такий їх аналіз позволяє вияснити можливості їх розвитку, ефективність, соціальні наслідки їх використання в умовах того чи іншого суспільного ладу.

Другим основним фактором виробництва є особистий (суб'єктивний) фактор, тобто працівник, з його здатністю до праці. Здатність до праці, або сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа людина, і які пускаються нею в хід всякий раз, коли вона виготовляє які-небудь споживні вартості називається робочою силою. В цьому розумінні робоча сила є загальною категорією всіх способів виробництва.

Суть і характерні риси процесу виробництва розкриваються через механізм поєднання речових та особистих факторів виробництва.

Характер з'єднання речових і особистих факторів виробництва визначається відносинами людей до засобів виробництва. В суспільстві, де панує товарна форма організації виробництва існує найм робочої сили, який відображає товарну форму останньої.

В процесі взаємодії основних факторів виробництва необхідна підтримка і безперервне відновлення здатності людей до праці, кількісний і якісний ріст робочої сили.

Матеріальною основою відтворення робочої сили є фонд життєвих засобів, тобто сукупність матеріальних і духовних життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили. Сюди включається відновлення працездатності самого робітника, утримання сім'ї, освіта, підвищення кваліфікації, соціально-культурний розвиток та інші потреби.

В сучасних умовах появилися нові завдання і проблеми пов'язані з відтворенням робочої сили. Справа в тому, що рівень зайнятості в абсолютній більшості економічних районів країни наближається до відносної межі. Тому можливості залучення додаткових трудових ресурсів, основним чином пов'язаних з природнім приростом населення, за останні роки суттєво зменшилося в зв'язку з цим особливого значення набувають проблеми кращого використання робочого часу, зміцнення дисципліни праці, ліквідації плинності кадрів, збалансованості приросту робочих місць і чисельності трудових ресурсів і т.д. Тобто, мова йде про забезпечення переходу до трудозберігаючої форми розвитку виробництва.

Сьогодні дуже важливо для раціонального використання робочої сили перебудова особистих якостей працівника таких, як: підвищення почуття відповідальності, самостійність, свідома дисципліна, творча ініціатива, сучасний характер економічного мислення, тощо, Все це пов'язано з розвитком людського фактору, з створенням типу працівника, який відповідає вимогам сучасного виробництва.

Таким чином раціональне і повне використання особистого фактору (робочої сили) не є самоціллю, а засобом дальшого розвитку і підвищення ефективності суспільного виробництва.

В сучасних умовах виробництва, НТР викликала до життя новий фактор - інформацію. Сьогодні вона виступає умовою роботи сучасної системи машин, підвищення якості і кваліфікації робочої сили, а також необхідною передумовою успішної організації самого процесу виробництва.

НТР зумовила швидкий розвиток сфери обслуговування, яка не створює самостійного продукту, проте виконує важливі суспільні функції. До цієї сфери відносяться виробнича (транспорт, зв'язок, енергетичне та інформаційне обслуговування) і соціальна (освіта, охорона здоров'я, громадське харчування, житлово-комунальне господарство) інфраструктура.





3. Вирішення проблеми безмежних потреб та обмежених економічних ресурсів.

Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовують для виготовлення економічних благ. Припустимо, що за дуже спрощеного виробничого процесу один фактор використовують для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:

Q = F(А),

де Q — економічне благо;

А — фактор виробництва;

F — функція.

У даному разі економічне благо є результатом одного фактора. У реальній дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовують, як правило, не один, а багато факторів (рис. 2).

Якщо процес виробництва перебуває на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворюється; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. У двох останніх випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.

Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію. Річ у тім, що теорія факторів виробництва спирається певною мірою на використання математичного, модельного апарату, яким виступають факторні моделі у вигляді математичної залежності, пов'язуючи величину одержаного результату виробництва з використанням виробничих факторів, що обумовили цей результат.

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.

Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці.

Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.

Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріальність технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними й технологічними змінами у виробничому процесі.

Е. Денісон дослідив показник не матеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки не інвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.

Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.

Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.





4. Ефективність суспільного виробництва.

Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені у кількісному й якісному відношеннях. їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів відповідно до вимог дії закону рідкості.

Пізнання й використання вимог цього закону потребує подолання суперечності між задоволенням потреб суспільства та обмеженістю ресурсів, розробки шляхів, орієнтованих на розвиток та ефективніше використання факторів виробництва. Основними складовими елементами ефективності використання факторів у виробничому процесі с продуктивність праці, якість продукції, її матеріало- і фондомісткість, норма рентабельності. У загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:

Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни у знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивні сили суспільства. Особливого значення набуває проблема освоєння досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення економічного і соціального зростання добробуту людей. Це основний фактор динамічного зростання суспільного продукту (валового, кінцевого, чистого). Співвідношення між темпами зростання суспільного продукту і зміною технічної побудови виробництва залежить від того, який тип екологічного зростання має місце в економічній структурі суспільства — екстенсивний чи інтенсивний. Якщо перший з них пов'язаний з кількісними збільшеннями використання факторів виробництва при незмінній технічній основі, то другий характеризується збільшенням продукції на основі якісного вдосконалення факторів виробництва. Відставання процесу виробництва від рівня науково-технічного прогресу призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує у цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної побудови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості та фондомісткості.